Соціально-економічне становище українського населення в першій половині ХІХ ст.

Тема : Соціально-економічне становище українського населення в першій половині ХІХ ст.

Мета:охарактеризувати політику російського та австрійського урядів щодо українських земель в першій половині ХІХ ст., сформувати в учнів уявлення про повсякденне життя українських селян та міщан у першій половині ХІХ ст. на основі історичних документів; розвивати вміння і навички самостійної роботи, роботи в групах, використовувати інформацію однокласників як джерело знань, розвивати навички ораторського мистецтва; формувати мотивацію навчальної діяльності; виховувати інтерес до історії та традицій українського народу .

Основні поняття: русифікація, денаціоналізація, уніфікація

Обладнання: підручник, карта, роздатковий матеріал, мультимедійна презентація.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Вид уроку: проблемно-пошуковий.

Форма уроку: практичне заняття «У пошуках істини»

Хід уроку

І. Організаційний момент

Доброго дня! Мене звати Леся Миколаївна. Сьогодні у вас не звичайний урок, до вас завітали гості. Це звичайні вчителі, які вчать таких самих дітей як ви.  Хочу, щоб ви отримали задоволення і нову інформацію для себе від цього уроку. Хочу, щоб ви почували себе так як на звичайному уроці.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

·  «Знайди помилку»

В 50-ті рр. ХІХ ст. в Україні розпочався промисловий переворот. Провідною галуззю  промисловості було машинобудування.Швидко зростали міста Одеса, Житомир, Миколаїв, Львів. Починає з’являтися національна буржуазія, відомі представники якої – Терещенко, Яхненко, Серебряков, Харитоненко.

·  Етап визначення мети. 

 Прийом “відстрочена увага”. 
Сьогодні на уроці ми продовжуємо знайомство з історією України пер. пол.. 19ст. 
- Перегляньте картини «Кріпаків міняють на собак» (І.Їжакевича) , «На панщині пшеницю жала» ( В.Касіан), «Жниця» (М.Пимоненко),  «Селянська родина» (Т.Шевченко), «Хати  у літній час» (В.Орловський) і зробіть висновок про що ми будемо сьогодні говорити на уроці? 
Із книги Й. Г. Коля «Україна, Малоросія» (1841 р.): «Українці живуть у чисто утриманих хатах, що до тебе всміхаються. Вони не задовольняються тим, що кожного тижня їх миють, як це роблять голландці, але що два тижні їх білять. Тому їх хати виглядають білі, неначе свіжовибілене полотно. Надворі було дуже гаряче, а тут мило та холодно. Повітря було гарне, свіже, запашне. Земля була вкрита травою, а на стінах зілля — все було чисте та чепурне. Я не можу щодо цього нахвалити українців, якщо рівняти їх з поляками та москалями». 
Едвард Даніель Кларк. «Хати в Україні чисті й білі, як в Уельсі, — мандрівникові здається, що він перенісся до Голландії або Норвегії. Народ в Україні нагадує верховинців із Шотландії... За столом українського селянина більша чистота, аніж за столом у московського князя...» 
(відповіді дітей) 
Запис теми уроку 
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

·  Мотиваційна хвилинка 
- Я сьогодні на уроці буду уважним, тому що…

·  Робота з картою (Інтерактивна дошка) 
- Для початку пригадаємо: в складі яких держав перебували українські землі на поч.. 19 ст.? 

·  За якими принципами здійснювалась політика Російської та Австрійської імперій?

 ІV. Вивчення нового матеріалу

·  Метод «Історичний прогноз» 

- Спрогнозуйте, яким чином зміни в політичному та економічному житті українських земель вплинуть на повсякденне життя українського населення в першій половині ХІХ ст. 

·  Етап проектування. 
Сьогодні на уроці ми проведемо практичне заняття «У пошуках істини» в Україні пер. пол.. ХІХ ст. Дізнаємось про те, як жили українці в той час. Відповідно до вашого прогнозу, план буде таким: 
План вивчення нового матеріалу 
1. Повсякденне життя аристократів та підприємців 
2. Повсякденне життя робітників 
3. Повсякденне життя селян. 
4.Соціально-економічне становище у Російській та Австрійській імперіях.

1.                      Повсякденне життя аристократів та підприємців 

Учні –екскурсоводи

1 учень 
У 1796 р. власник міста Умані, польський магнат С. Потоцький збудував маєток із садово-парковою зоною та підземною річкою. Маєток магнат назвав на честь своєї дружини Софії Вітт-Потоцької. Парк був створений у майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам’янкою, балками та ярами. Наприкінці будівництва на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні рослини. На території маєтку було споруджено штучні басейни та стави, водоспади, каскади та підземну річку. Територія була прикрашена штучними скелями, гротами, альтанками та скульптурами. 

2 учень 
У 70-х рр. ХVІІІ ст. у Качанівці на Чернігівщині Тарновські заклали парк та дворянську садибу. В оздобленні маєтку було використано червоне дерево, дуб, мармур, кахлі та кольорове скло. У різних кімнатах садиби — кабінеті, спальнях, їдальні, лицарських залах — мали місце каміни, дзеркала на мармурових підставках, кахельні печі тощо. Качанівський парк площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, на сьогодні є одним із найбільших пейзажних садів не лише в Україні, а й у Європі.

 
3 учень  Ціна на будинки в центральних частинах як губернських, так і повітових міст Правобережної України завжди була високою, тим більше, якщо вони являли собою новобудову, мали багато поверхів та значну площу. Так, приміром, на початку ХІХ ст. у Києві нові будинки в центральній частині міста оцінювалися від 6500 до 25 000 руб. 

4 учень 
Українське дворянство у ХІХ ст. вбиралося за модою, поширеною у Західній Європі.. У гардеробі повсякденним одягом став темний шерстяний фрак з високим коміром-стійкою, світлі штани-панталони, світлий жилет. Верхнім одягом був двобортний редингот (тобто, пальто), або сюртук, який поступово став основним у діловому костюмі. Велике значення мають такі компоненти, як краватка, капелюх, рукавички. 

5 учень 
Жінки-шляхтянки у ХІХ ст. могли також одягатися за зразками західноєвропейської моди. Модними стали довгі прямі сукні з оборками унизу і рукавом-фонариком, шалі. На початку 30-х років у моді були сукні з вузькою, стягнутою корсетом талією, надзвичайно широкими вгорі й на лінії ліктя рукавами, низьким вирізом на грудях, розширеною донизу довгою спідницею. Їх шили зі світлого атласу та оксамиту, розкішно прикрашали стрічками, мереживами, оборками. 

·  Робота з документом 
Закріпити отримані знання нам допоможе приватний лист, який написав у 1849 році громадський діяч та меценат Г. Галаган. Прочитайте уривок із приватного листа, пригадайте інформацію із повідомлень і скажіть: Яким постає з документа життя вищих верств суспільства в Києві? 

Побут жителів Києва 
У Києві ми застали своїх, які вже зовсім звикли до тутешнього суспільства. Треба вам сказати, що тут, починаючи від генерал-губернатора, всі ведуть якесь дивне життя, чуже будь-якого спілкування. Вранці роблять візити церемонні, завжди у фраках, а увечері всі дами сидять у себе вдома, і тільки коли десь призначено бал або вечір, виїжджають зі своїх домівок. 

Запитання до документа 

1) Яким постає з документа життя вищих верств суспільства в Києві? 

2.Повсякденне життя робітників

Коло думок 

- Пригадайте, коли та за яких умов в Україні виникає нова суспільна верства — робітники. 

Робота з документом (підручник) ст. 69 

Із життям робітників нас познайомить документ. Опрацюйте уривок із цього документа і опишіть один день із життя українського робітника. 

Із брошури фабричного інспектора (Чернігів, 1889 р.) 

Казармені приміщення суконних фабрик (Клінці Чернігівської губ.) здебільшого також дуже погані. Підлоги в казармах бувають у верхніх поверхах дерев’яні, в нижчих — кам’яні, асфальтові, рідше земляні. Нари зазвичай дерев’яні, не пофарбовані і дуже рідко із заліза. Щілини нар переповнені паразитами. За підстилку слугує зазвичай власний одяг, рідше робітникам видають мішки, набиті соломою (солом’яні матраци, мати), або рогожі. Ковдр і подушок ні в кого немає. Часто робітники сплять, не знімаючи навіть черевиків, частково боячись крадіжки. Кількості місць на нарах зазвичай вистачає лише для однієї зміни. 

- Опишіть один день із життя українського робітника.

2.                      Повсякденне життя селян.

Робота в групах 

- Кожна група підготує повідомлення, уважно слухати, потрібно буде дати відповідь на запитання по тексту розповіді. (мотивація) 

1 група 

Типове українське житло побутувало у трьох варіантах: хата + сіни + комора, сіни + хата + комора, хата + сіни + хата… 
Вариста піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, Божий кут), на стінах якого вішали ікони. Їх покривали тканими або вишиваними рушниками, обтикали цілющим зіллям та квітами, перед ними вішали лампадку…Під божником уздовж стіни ставили стіл. Біля стола попід тильною стіною встановлювали нерухому довгу дерев’яну лаву, а при ній маленьку переносну лавочку (ослін, ослінчик). Зліва від столу розміщувалась скриня. Уздовж тильної стіни хати простір між піччю та причілковою стіною заповнювали дерев’яним помостом, так званим пілом, примістом, трохи піднятим на стовпчиках до рівня лежанки печі. Уночі він служив спальним місцем, а вдень його використовували для хатніх робіт… Збоку дверей у кутку, протилежному печі, до входової стіни прикріплювали дерев’яні полички або шафку для посуду — мисник, мисничок, судень. Уздовж чільної стіни над вікнами проти печі кріпили полицю для хатнього начиння та тривалого збереження хліба, так звану хлібну полицю. В хатах заможніших селян були в ужитку і самовари. Усю верхню частину чільної стіни в таких хатах завішували образами. 

Під стіною, що віддаляла хату від ванкіра, встановлювали дерев’яне ліжко, накрите килимом, із цілою горою вкладених у білі пошивки подушок із вишитими вставками. У найбільш заможних господарів дерев’яну підлогу в хаті натирали воском. Загальнонаціональною традицією було покриття глиняної долівки соломою, пахучою зеленню лікувальних трав, квітами. 

Запитання: 

·  Перелічіть основні елементи інтер’єру селянської хати. Які з них побутують до сьогодні? 

Група ІІ Розпорядок робочого дня українських селян. 

Робочий день зазвичай починався дуже рано — улітку о 4—5 годині, узимку о 5—6. Літо було найбільш напруженою порою в житті селянської сім’ї. Уранці після сніданку всі працездатні члени родини вирушали в поле, опівдні сходилися на обід, інколи хтось, переважно дитина, носив у поле обід. Сходилася вся родина лише на вечерю пізно ввечері. Узимку роботи меншало, хоча в жінок до звичних домашніх клопотів додавалися ще прядіння, ткацтво. Чоловіки були вільніші. У сім’ї існував суворий розподіл праці на чоловічу, жіночу та спільну роботу. В обов’язки жінки входила вся робота на городі, включно зі збором врожаю і переробкою, заготівлею овочів, готування їжі, обробка льону й конопель, прядіння, ткання, шиття, догляд за птицею, коровою, свинями, прання, прибирання, догляд за чоловіком та дітьми. Чоловічі обов’язки: робота в полі, виготовлення і лагодження сільськогосподарського реманенту, заготівля палива й будівельних матеріалів, догляд за робочою худобою. Улітку багато часу витрачалося на косіння, громадження, сушіння та складання сіна в стоги. Чоловік сам виготовляв простіші предмети побутового вжитку, займався полюванням, пасічництвом, випасом худоби на полонинах (у Карпатах). Спільною роботою було збирання врожаю в полі. Окрім того, за потреби жінки допомагали чоловікам, чоловіки ж майже ніколи не бралися до жіночої роботи. Мали свої обов’язки і діти. Це було складовою їх виховання. За традицією, хлопчики змалку привчалися виконувати чоловічі роботи: доглядати за худобою, рубати дрова, допомагати батькові заготовляти сіно. Дівчата дивилися за молодшими братами й сестрами, носили воду, пряли, шили, вишивали. Як хлопчики, так і дівчата пасли худобу. 

Завдання: 
- Що із розпорядку робочого дня українського селянина дійшло до нашого часу? 

Група ІІІ Народна їжа та харчування. 

Найбільш давнім способом консервування овочевих продуктів для приготування запасів на зиму, було соління і квашення. Квасили капусту, буряки, солили огірки, яблука , кавуни, сливи, гриби. Фрукт також сушили. У ХІХ ст. переважав рослинний характер харчування. Продукти тваринництва були досить дорогими... Худобу кололи двічі на рік на великі свята: Різдво і Великдень. Українці завжди віддавали перевагу свинині... Із молочних продуктів про запас збирали сир. Менші запаси і на коротший час робили із сметани, яку переробляли на масло, здебільшого на продаж. Молоко сквашували на кисляк і ряжанку, зберігаючи у холодних місцях. 
Суттєвим доповненням до бідної на білки селянської їжі була риба. Рибу солили і зберігали в діжках. Популярними були різні види кашів. Їх виготовляли з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, зрідка пшениці. Із цих самих круп варили й рідкі страви, зокрема пшоняний куліш. 
Вареники начиняли капустою, картоплею, сиром, гречаною кашею, маком, сухофруктами, свіжими ягодами. 
Найголовнішим у харчуванні українців був хліб. У ХІХ ст. з хлібом їли густі й рідкі страви на сніданок, обід і вечерю, фрукти й кавуни або молоко чи кисляк. Хліб готували раз на тиждень, найчастіше в суботу. Випіканням його займалися лише жінки, дуже рідко дівчата... Популярним був борщ, який фактично вже у ХІХ ст. став символом української народної кухні... Дуже популярною овочевою стравою був капусняк із квашеної капусти з пшоном... Цибуля, часник, червоний перець були популярними приправами, а з тертого хріну робили гостру страву на зразок соусу. Багато споживали свіжих і солоних огірків. Чай у ХІХ ст. ще не набув поширення у селянському середовищі. Заварювали цілющі рослини: м’яту, звіробій, чебрець, липовий цвіт, а то й просто вишневі або малинові гілки, та й пили відвар... 

Запитання

-  Які страви й напої, що вживали наші предки в першій половині ХІХ ст., присутні на вашому столі сьогодні? 

Група ІV Українське вбрання. 

На одяг дітей та людей похилого віку видатки були нижчими, бо він був дешевшим. Сировиною для матеріалів, з яких виготовлявся одяг, були рослинні волокна та шкіри тварин (із хутром або без нього). Саме в цей час в Україні на ринку з’являються фабричні тканини, та переважав домотканий одяг, який споживало сільське населення. Переважна частина сільського населення користувалася традиційним народним костюмом.
Незаможні селяни влітку, як правило, ходили босими. Із настанням холодів взували постоли, які плели з липового або дубового лика. Більш заможні носили черевики, чоботи або валянки. Більш заможні селяни, мали можливість одягатися набагато краще... Спочатку матеріал для одягу виготовлявся вдома. Згодом все більшої популярності набували мануфактурні та фабричні вироби... Заможні селянки шили сорочки й фартухи не з домашнього полотна, а з білого фабричного перкалю, оздоблюючи їх традиційним орнаментом. Паралельно з плахтами носили спідниці, пошиті з крамних дорогих і дешевих тканин... 

Завдання 

·  Назвіть основні елементи вбрання українців у першій половині ХІХ ст. 

4.Соціально-економічне становище українського населення під владою Австрійської імперії

·  Розповідь вчителя

Покращення соціального становища селян, яке намітилося внаслідок реформ Марії-Терезії та Йосифа II, було зведене нанівець наступниками імператорського трону. Після смерті Йосифа II дія його декретів була призупинена і відновлена лише в 1836 р. Отже, перша третина XIX ст. минула під знаком відновлення феодального гноблення селян.

Насамперед це пов'язано з економічною відсталістю сільського господарства Австрійської імперії, яке ґрунтувалося на прадідівській агротехніці, кріпосництві й панщині. За таких умов селяни Східної Галичини виробляли лише третину того, що продукували селяни Чехії та Австрії. Не маючи змоги на рівних конкурувати з розвинутими господарствами західних країн, поміщики Західної України шукали виходу лише в екстенсивному розширенні господарства. На теренах Західної України це теж призвело до «урізання» селянських наділів і посилення експлуатації селянства.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. поміщики відібрали в селян понад 1 млн моргів землі (1 морг — 0,56 га), через що сільські жителі Західної України страждали від мало- та безземелля. 61 % селян Східної Галичини мали наділи менше 10 моргів землі (5,6 га). Це означало, що їхній рівень життя був нижчим за прожитковий мінімум, який тоді могла забезпечити ця площа. Ще важчим було становище селян Закарпаття. Там наприкінці XVIII ст. на один селянський двір припадало лише 2 га орної землі, а на середину XIX ст. в окремих місцевостях 45-50 % селянських сімей повністю втратили землю. Через злиденне, переважно картопляно-капустяне харчування, їхній раціон ледве сягав половини споживання продуктів західноєвропейськими селянами. Неврожаї перетворювалися на голодні роки, яких виснажені селяни пережити не могли. Тому протягом 30-50-х років XIX ст. смертність часто перевищувала народжуваність. Середня тривалість життя західноукраїнського селянина тоді становила 30-40 років.

Історичний факт.

Як писав І. Франко, у неврожайні роки в краї лютував голод. Люди животіли кропивою, гірчицею та корою. Вони цілими громадами втікали на Поділля, у Бессарабію і Бог знає куди, а траплялося, що навіть їли трупи померлих людей.

Надзвичайно високим був рівень визиску селянства. За підрахунками вчених, через панщину, побори, повинності й державні податки поміщики й держава привласнювали 84,7 % результатів селянської праці. На плечі рекрутів — вихідців із селян — лягала й тяжка 14-річна військова служба. Експлуатація поєднувалася з нелюдськими насильствами і сваволею поміщиків. Одним із проявів цього стало примушування селян до обов'язкової купівлі встановлених поміщиком обсягів алкоголю, що виготовлявся на панських ґуральнях.

4.Соціально-економічне становище українських селян під владою Російської імперії

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ex., унаслідок перемоги буржуазних революцій, у більшості країн Західної та Центральної Європи на зміну феодалізму прийшов капіталізм. У Російській імперії панівною залишалася феодально-кріпосницька система, яка перебувала в глибокій кризі. Шукаючи шляхів виходу з неї, царський уряд насамперед захищав інтереси дворянства, зміцнював самодержавство, а всі труднощі намагався перекласти на плечі селян. Саме ці обставини й визначали соціально-економічну політику царизму щодо українського населення.

Соціально-економічне становище різних суспільних станів було неоднаковим . Становище українського поміщицтва визначалося його здатністю хазяйнувати в умовах кризи феодально-кріпосницької системи та проникнення в господарське життя нових капіталістичних відносин. Приблизно трьом чвертям поміщиків це вдавалося більш-менш успішно. Решта, як відомо, змушені були заставити свої господарства під позику, що загрожувало їх втратою, або й розорялися.

Історичний факт. Кріпосницькі відносини надавали поміщикам можливість заставляти й селян. Напередодні реформи 1861 р. 57 % кріпаків були заставлені під 88 млн рублів поміщицьких боргів.

Проте переважна більшість і порівняно успішних поміщицьких маєтків, а тим більше тих, які потрапили в скрутне становище, трималися на плаву чи намагалися вирватися з боргової ями за рахунок закріпаченого селянства. Через це протягом першої половини XIX ст. поміщики збільшували розміри панщини.

Хоча законом 1797 р. панщина обмежувалася 3 днями на тиждень від одного селянського господарства, поміщики легко обходили цю норму. Вони вдавалися до так званих «уроків» — установлення обсягу робіт на день панщини, які були такими, що за один день їх виконати було фізично неможливо. Для того щоб відробити три «уроки», селяни змушені були працювати на пана по 4-6 днів, а то й у неділю.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО     
У народній пісні про «уроки» селяни співали так:

Молотив я в понеділок,   

Лишилося снопів сорок,

Молотив я і в вівторок,    

 А в середу докінчив —

Обмолотив у вівторок,     

День панщини одробив.

·  Гра «герою, оживи!»

 1група. Говорить від імені селянина

Свої  власні ділянки селянам часто доводилося обробляти вночі. Іншим способом примушування до роботи на панщині була вимога відробляти її кожному членові родини кріпака. У 40-х роках дві третини поміщиків Правобережжя вже примушували селян працювати по 3-4 дні панщини не від господарства, а від дорослої особи. Окрім панщини, селян примушували до інших форм відробіткової ренти. Кріпаки ходили працювати на «згони, ґвалти, шарварки, толоки, ласки, даремщини, повозовщини». Виконуючи їх, вони обробляли сади й городи поміщиків, копали ставки, ремонтували дороги, насипали греблі, будували господарські й житлові приміщення, вимочували й тіпали льон, коноплі, пряли нитки, ткали й вибілювали полотно, заготовляли та возили своїми кіньми й волами дрова, поміщицькі товари на базари і ярмарки тг багато чого іншого.

Не скасували поміщики й найдавнішу форму ренти — натуральну. Із селян брали побори медом, курми, качками, яйцями, горіхами і т. ін.

За умов посиленого розвитку товарно-грошових відносин поміщики вимагали від кріпаків дедалі частіше і щоразу більших сум грошової ренти — оброку, чиншу, подушного. Вимагаючи грошей, вони водночас не хотіли переводити селян лише на оброк. Оброчні селяни становили в Україні лише 1 % від їхнього загального числа.

Українське селянство все більше страждало й від мало- та безземелля. Щоб отримати якнайбільше сільськогосподарської продукції та якнайшвидше розбагатіти, поміщики насамперед розширювали площі власних орних земель і пасовищ. Заради цього вони зменшували або й зовсім відбирали в селян кращі земельні наділи, переводили їх на віддалені від сіл та неродючі землі.

В Україні поширювалася така форма експлуатації селян, як місячина. Поміщик відбирав у кріпака весь земельний наділ і примушував його сім'ю працювати на панщині щоденно. За це видавалася місячна норма харчів. Наслідком такого поміщицького свавілля стало швидке зростання кількості безземельних селян. «Городники» користувалися лише присадибною ділянкою, а «халупники» були зовсім позбавлені наділів. Напередодні реформи 1861 р. на Київщині й Полтавщині вони становили три чверті, а на Чернігівщині й Харківщині — третину всіх поміщицьких селян. Через зубожіння вони вже не мали ні робочої худоби, ні реманенту для виконання польових робіт. Такі селяни потрапляли до розряду «піших».

МІСЯЧИНА -  форма експлуатації  кріпаків, позбавлених  поміщиками земельних наділів і примушених щоденно відпрацьовувати панщину за місячну норму харчів. 

Поміщики переводили значну частину безземельних селян на становище дворових людей, які втрачали навіть свою «халупу». Вони мусили постійно жити й працювати в панському маєтку. За 10 років, які передували реформі, кількість дворових людей зросла більше аніж утричі.

Перебуваючи в такому нужденному становищі, селянин-кріпак був беззахисним перед свавіллям поміщика. Той повністю розпоряджався його особою: міг продати кріпака, подарувати його, програти в карти, віддати в рекрути, жорстоко катувати, усіляко знущатися.

Будь-яка спроба кріпаків захистити свою людську гідність закінчувалася засланням у Сибір чи відданням у солдати. Підневільна солдатська служба тривала 25 років у тяжкій муштрі, знущаннях, побоях офіцерів-дворян і загибеллю чи каліцтвом у нескінченних війнах і конфліктах, які вела Російська імперія.

2 група .  Представляє становище державних селян

Напередодні реформи державні селяни становили 50,1 %. В Україні до них належали колишні козаки, вільні хлібороби, іноземні колоністи, кіннозаводські, відписні, нижчі військові чини, їхні нащадки та багато інших. Усього було 17 так званих розрядів державних селян. Вони вважалися власністю держави.

Державні селяни Лівобережжя та Південної України перебували на оброчному становищі. На державні податки вони сплачували 40 % свого річного доходу. На них поширювалися й різні земські та мирські збори, рекрутська, гужова, шляхова, будівельна та інші повинності.

Розміри податків були надто великими, тому не всі державні селяни вчасно їх сплачували. На 1853 р. борги вже становили величезну на той час суму: 68 млн рублів. Щоб стягнути борги, збирачі податків конфісковували хліб, худобу, нерухоме майно і все це продавали. Якщо отриманих коштів не вистачало для виплати боргу, боржників віддавали «на роботу» місцевим поміщикам або в рекрути..

Оброчне становище все ж давало можливість державним селянам займатися різноманітними промислами, а окремим переходити в стан купців і промисловців.

Державні селяни Правобережжя. Окрему групу державних селян становили жителі Правобережжя, які перебували на «особливому господарському становищі». У більшості випадків це були селяни колишніх королівських маєтностей, конфіскованих володінь у польських поміщиків і католицької церкви. Після приєднання Правобережжя до складу Російської імперії ці землі й селяни стали державними. Держава віддавала їх в оренду, надаючи орендарям право примушувати селян до панщини.

Узявши в тимчасову оренду казенний маєток, орендар намагався отримати від селян якомога більше зиску. Тому становище державних селян Правобережжя нічим не відрізнялося від кріпацького.

Група 3. Військові поселенці

 Через те, що Російська імперія постійно вела війни, їй не вистачало коштів не лише на мирні потреби, а й на власнуармію. Тому за рахунок державних селян і козацтва, відродженого в 1812 p., імперія намагалася вирішити й фінансові проблеми утримання армії. З цією метою за ініціативою організатора деспотичного поліцейського режиму О. Аракчеєва, керівника військових відомств і довіреної особи Олександра І, розпочалася масова організація військових поселень. У 1817 р. в Слобідсько-Українській, Херсонській і Катеринославській губерніях було створено 16 кавалерійських і 3 піхотні полки. Військові поселення — поєднання кріпацтва та солдатчини — проіснували до 1857 р. Військовими поселенцями — солдатами-землеробами — стали сотні тисяч державних селян і козаків. Перед скасуванням кріпацтва їх було 674 тис. осіб.
Військові поселенці ставали довічними солдатами, їхнє життя було переведене на казармений режим і повністю контролювалося військовими командирами. За їхньою командою вони вставали, працювали в полі, займалися муштрою, харчувалися, лягали спати. За найменше порушення приписів поселенців нещадно карали різками чи шпіцрутенами. Із семи років їхніх дітей зараховували в кантоністи й муштрували у військових школах, із 12 років їх зачисляли в резервні, а з 18 років — у військові частини.

V. Узагальнення та систематизація знань.

·  “Ланцюжок”. 

Учні по черзi характеризують повсякденне життя українського народу. Кожен промовляє одне речення. 

·  Незакінчене речення. 

- На сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було.. 

- Ця інформація спонукає нас до висновку, що. .. 

VІ. Підсумок уроку

Антагонізм, тобто непримиренна суперечність українського міста і села, визрівав поступово. Насамперед він проявився в політичній площині. Коли Українська козацька держава була ліквідована, міста стали резиденцією чужої влади, місцем концентрації чужого чиновництва та офіцерства. Від них українські селяни зазнавали утисків. Із розвитком товарно-грошових відносин міські купці й багаті ремісники почали використовувати сільські промисли для організації розсіяних мануфактур. Поступово скупники перетворили селян на залежних працівників, що теж посилювало антагонізм. Вищий рівень самоорганізації міщан, а особливо міські власті, ставили сільськогосподарських виробників у підпорядковане становище на торгах, базарах, ярмарках.Наступною причиною наростання антагонізму була імперська політика щодо українських міст. Вони цілеспрямовано заселялися росіянами та іншими іноземцями. Російські власті завжди потурали зверхньому ставленню цих міщан до українців — «селюків», «хохлів» тощо. Селяни ж, зі свого боку, утверджувалися в думці, що промисловість, торгівля, інтелектуальна праця — усі заняття експлуататорів, не є чесними й гідними православного християнина.

_ Чому українцям вдалося зберегти свою самобутність?

Оцінювання:  (карки самооцінювання)

VІІ. Домашнє завдання

·  Прочитати & 11

·  Підготувати повідомлення про Олександра Аракчеєва та Дмитра Бібікова